Як розмовляти з дитиною

Процес виховання дитини є однією з найскладніших задач, які ставить перед людиною життя. Здавалося б, це навпаки має бути досить легко, адже йде мова про власну дитину, про свою кров і плоть. Але кожен батько й матір неодмінно стикаються з нерозумінням дитини, рівно як і з власними марними спробами осягнути її. Саме тому ми підготували матеріал з деякими загальними принципами, спираючись на які можна досягти дійсно вражаючих успіхів у налагоджені стосунків з дітьми.

  • Що ж важливо в нашому ставленні до дитини?

Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д. Важливо поважати дитину як особистість, поважати її думку і почуття, і демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу і її життя. Тоді дитина почуває себе потрібною, улюбленою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися і дружити з ними.

Отже, у першу чергу, важливо наше ставлення до дитини.

  • Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як улюблену, гарну та здібну?

Більше помічати гарне в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, а простіше кажучи, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, гладити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є.

Досвід свідчить, що схвалити завжди є що, головне захотіти знайти. Спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви похвалили дитину, а скільки разів - висловили своє невдоволення. Схвалень та заохочень у ваших стосунках повинно бути як мінімум у 2 рази більше, ніж покарань та критики.

  • Ваша дитина особлива!

Уникайте порівняння своєї дитини з іншими.

Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірше за інших, через що знижується самооцінка дитини. Часті порівняння призводять до того, що дитина і сама починає себе весь час порівнювати з іншими не у свою користь. У дитини може з’явитися відчуття, ніби щоб вона не робила, все одно вона не стане такою, як Петро, Марійка чи ще хтось. А тоді навіщо старатися щось покращувати. І дитина починає поводитися таким чином, щоб підтвердити свій образ «недостатньо гарної».

Порівнюйте, якою дитина була вчора, і чому вона вже навчилися сьогодні, що вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете зрозуміти, як вона розвивається та чим ви їй можете допомогти.

  • Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.

Ваша дитина моторна чи повільна? Стійка до стресу чи дуже чутлива? У неї більше розвинута образна пам’ять чи пам’ять на словесну інформацію? Їй краще дається математика чи малювання? Спокійна чи дуже рухлива? Може заплакати, якщо ви спокійним, але суворим, голосом зробите їй зауваження, чи ледь відреагує на ляпанець чи інше покарання. Чи потрібно дитині багато контролю, чи вона настільки слухняна і сама вміє себе тримати в рамках, що ваш контроль потрібний лише мінімально?

Кожна з цих особливостей не означає, що ваша дитина краще чи гірша за інших. Вона просто така. Навряд чи вам вдалося б зробити тихоню з дуже активної дитини – усе, що ви зможете зробити, це направляти її енергію в «мирне русло», давати їй вихід, навчити її контролювати свої дії. Якщо ви приймете те, що дитина повільна, ви зможете допомогти їй навчитися розраховувати час, щоб встигати.

Іноді батькам буває особливо важко прийняти в дитині ті якості, які їм самим у дитинстві приносили багато неприємностей.

  • Висувайте реальні вимоги до дитини.

Спробуйте поставитися до дітей, як до квітів – нехай вони ростуть у тому темпі, що їм задала природа. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти зростати швидше. Вимоги до дитини не повинні бути завищеними.

Досить часто відбувається так. До 6 років до дитини відносяться, як до маляти – балують, все за нього роблять, дозволяють йому вередувати, а коли настає пора підготовки до школи, вимоги істотно посилюються. Від нього починають вимагати відповідальності, самостійності, дорослості. Але звідки ж вона може з’явитися раптом? Усі ці якості варто виховувати поступово. І важливо враховувати вікові і просто індивідуальні особливості дитини.

  • Залучайте дитину до спільного вирішення проблем.

Дітям подобається брати участь в усьому. Залучайте дитину до прийняття рішень – як провести вихідні, коли і куди піти гуляти, що подарувати мамі на день народження. Люди терпіти не можуть, коли їх змушують, але якщо людина вирішує самостійно – інша справа. В такому випадку дитина буде почувати себе учасником, а не об’єктом примусу.

  • Надавайте дитині можливість вибору

Для розвитку самостійності дитини й вміння приймати рішення дуже корисно надавати дитині можливість вибирати між двома способами поведінки чи дій. Замість того, щоб сказати, «Прибери машинку і конструктор», запитайте в дитини: «Ти хотів би спочатку прибрати конструктор, а потім машинку чи навпаки?» Це дозволяє дитині контролювати ситуацію і не суперечити волі батьків.

За що не можна "карати" дитину

Чи замислювалися ви коли-небудь, за що найчастіше караєте свою дитину? У більшості випадків, причина батьківського невдоволення не в самому вчинку дитини, а в тому, що своїми діями вона змушує батьків здійснювати, якісь додаткові рухи, заважає їх комфорту. Адже нам так не хочеться прати забруднені речі, витирати пролиту воду, міняти свій розпорядок дня. І тому ми виставляємо нашим дітям масу заборон та обмежень.

Але караючи дитину за якийсь вчинок, пам’ятайте, що в подальшому їй буде складно реалізувати свій потенціал через власний страх щось зробити неправильно.

Якщо ви не готові жертвувати повноцінним розвитком дитячої особистості, спробуйте не карати дитину за наступні речі.

  1. Помилки - діти на них вчаться.
  2. Повільність - діти вчаться поступово.
  3. Активність - навіть на людях - це нормально!
  4. Негативні емоції - кожен має право на них.
  5. Неуспішність в навчанні - хваліть за зусилля, підтримуйте.
  6. Ненавмисна шкода - дитина вчиться обережності.
  7. Вимагання більшого - дитина вчиться обережності.
  8. Незгода з батьками - дитина вчиться бути особистістю. Пояснюйте, але будьте авторитетом.
  9. Відмінність від інших (фізична чи психологічна)

В цьому й усьому іншому: замість "покарання" - демонструйте, пояснюйте НАСЛІДКИ ДІЙ дитини.

ЗРОЗУМІЙТЕ ЧОМУ НАСПРАВДІ ДИТИНА ТАК ВЧИНИЛА (ВТОМА, ГОЛОД, НЕСТАЧА УВАГИ, ПІДТРИМКИ ТОЩО) ТА ДОПОМОЖІТЬ ЇЙ ВПОРАТИСЯ З ПРИЧИНОЮ

Пам'ятка про почуття

  • Злість

Злість найчастіше з'являється спонтанно, без видимої причини. Діти кричать, грюкають дверима, грубо відповідають на прохання. Як правило, після несподіваного спалаху злості вони відчувають провину і шкодують про свої вчинки. Насправді дитина перебуває у відчаї, що сама не в змозі впоратися зі своїми почуттями, і саме тому в цей момент дуже потребує допомоги.

Що робити дорослим?

Так, саме батькам буває особливо важко в таких ситуаціях, але допоможе розуміння, що подібна поведінка є нормальною реакцією на стрес, травми, а також специфічні спогади про втрату. Наприклад, дитина, яка втратила близького друга, може проявляти занепокоєння, коли інші діти говорять про особисті стосунки.

Намагайтеся в такі моменти не сваритися. Дитина злиться не тому, що вас не любить або погано вихована. Ця злість — прояв травми. Якщо вам вдасться стриматися, дитина буде вдячна, адже збагне, що ви розумієте її почуття і допомагаєте з ними справлятися.

Ви також можете спробувати допомогти дітям зрозуміти, чому вони проявляють агресію і жорстокість в тій чи тій ситуації. Для цього поговоріть наодинці про те, що турбує і викликає злість. і в подальшому намагайтеся стежити за такими проявами й обережно підказуйте дітям, як краще контролювати свою поведінку. Якщо ж агресія не зникає, варто звернутися за допомогою до психолога.

  • Жорстокість

Деякі діти молодшого віку в іграх бувають більш агресивними і жорстокими, ніж старші. Наприклад, вони б'ються, кусаються, штовхаються, серйозно ображають інших дітей і дорослих.

Іноді жорстокість починається з проявів занепокоєння, збудження, які поступово наростають. Дитина поводиться все нахабніше, перестає слухатися і реагувати на заклики «заспокоїтися». Буває, що в грі вона знову і знову повторює пережите, таким чином намагаючись зменшити біль або змінити смертельний результат минулого. Наприклад, дитина імітує похорон, знущається над тваринами або вбиває комах. Постарайтеся зрозуміти. Жорстокість у цьому випадку не пов'язана з відсутністю моралі або співчуття до ближніх.

До того ж важливо пам'ятати, що багато дітей пережили таку травму, яка сильно перевершує їхню здатність зрозуміти і впоратися з пережитим. Не маючи кращого способу подолати неприємні спогади і почуття безпорадності, дитина намагається опанувати свої почуття, як би «програючи» їх, перетворюючи страх і занепокоєння в жорстокість. Так вона почувається на мить впевненіше і сміливіше.

Що робити дорослим?

Заохочуйте грати, займатися спортом і допомагайте знайти вихід почуттям. Намагайтеся встановити довірливі відносини. Для цього не сваріть, але і не потурайте жорстокості. Не бійтеся говорити в таких випадках і про свої почуття: «Мене засмучує, коли ти мене ображаєш». Намагайтеся дотримуватися однієї лінії в своїй поведінці.

Важливо також допомогти дитині висловити те, що вона відчуває. Наприклад: «Я бачу, що ти розсердився. Це нормально після того, що ми пережили. Деякий час ти можеш почуватися погано, згадуючи про минуле».

Будьте обережні зі своїми словами. Іноді дуже хочеться сказати: «бандит», «тугодум» або що-небудь у такому дусі. Але сказані близькою людиною різкі слова, оцінки можуть стати справжнім ярликом. Це тільки посилить травму і затримуватиме процес «одужання». Допоможе стримуватися і постійне усвідомлення того, що дитиною рухає не жорстокість або «тупість», а ті травматичні події, втрати і нещастя, які вона пережила. Також не варто нехтувати консультацією у психолога, щоб впоратися з багатьма проблемами, що виникли з деструктивною поведінкою.

  • Безсоння

Діти часто прокидаються від тихого звуку і довго не можуть заснути. їхній сон переривчастий і сповнений кошмарів, а прокинувшись, вони почуваються втомленими. Невиспана дитина погано концентрується на уроках і часто буває роздратована.

Що робити дорослим?

У найтривожніший час ви тимчасово можете спати з дитиною. Дайте їй зрозуміти, що ви поруч, а вона — у безпеці.

Можливо, дитина буде швидше заспокоюватися, якщо ви просто обіймете її. Згодом у спокійній атмосфері обговоріть, коли саме ви повернетеся до звичного способу вкладання і сну. Щоб полегшити відвикання від вашої присутності, ви можете посидіти поруч з ліжечком, коли дитина засинає. Обов'язково попросіть, щоб вона говорила вам, коли знову стане страшно.

  • Смуток

Втрата когось або чогось важливого для людини викликає горювання (горе). Воно виражається в печалі, озлобленості, вині або жалю, тузі за померлими, пристрасному бажанні знову побачити втрачену близьку людину або свої улюблені речі, іграшки. Ситуації або обставини, що нагадують про втрату, навіть через роки можуть викликати емоції горювання.

Є кілька типів таких нагадувань. Один з них — «порожні» ситуації. Це ситуації, в яких все нагадує про відсутність втраченої людини: порожнє місце за обіднім столом, спільні колись види діяльності, особливі приводи, наприклад, день народження або свята.

Це нормальні реакції, які можуть проявлятися по-різному в різних дітей і тривати роками. Хоча і хворобливе, особливо спочатку, горювання — це здорова реакція на втрату, яка свідчить про значущість втраченого. Згодом ці емоції стають менш гострими і наповнюються більш приємними спогадами про минуле.

Багатьом дітям довелося пережити як травму, так і втрату. А ті з них, хто втратив близьких раптово, схильні до дуже сильного горювання. Дитина може бути постійно зануреною в спогади про трагічні обставини смерті, і це призводить до ускладненого переживання важкої втрати. Воно проявляється у відмові від того, що раніше приносило задоволення, або від стосунків, які нагадують про втрату.

Що робити дорослим?

Розмовляйте про свої почуття з дитиною, щоб «розговорити» її. Це потрібно, щоб діти через слова проявляли своє горе. Допоможіть дитині зрозуміти, що саме думки про минуле викликають погане самопочуття. Вчіть її думати про приємне, розповідаючи або читаючи історії, слухаючи разом приємну музику, нагадуючи, що ви дбаєте про вашу загальну безпеку. Переконуйте дитину, що в трагедії не було її провини.

Іноді діти не хочуть думати, говорити і згадувати про втрачену людину. В цьому випадку не потрібно тиснути: це також нормальна реакція. Крім того, дитина може уникати розмов про смерть, щоб не засмучувати вас. Просто дайте їй зрозуміти, що ви поруч.

Важливо також допомагати дитині уникати нагадувань про втрату, які викликають дуже сильні неприємні емоції. Не забувайте, що деяким дітям потрібен тривалий час, щоб впоратися із втратою.

  • Відстороненість

Відстороненість виникає як захисна реакція від нав'язливих спогадів. Вона проявляється в спробах не говорити про травматичні події, не думати, не згадувати про них і уникати всього, що нагадувало б про пережите, включаючи місця і людей, пов'язаних з ним. Емоційність знижується до заціпеніння. Це захист від стресових реакцій на все, що викликає спогади про травму.

Крім цього, з'являється відчуття віддалення від інших, що може призвести до соціальної ізоляції. Також може зникати інтерес до звичних і улюблених видів діяльності.

Деякі діти можуть бути замкнутими або надмірно тихими. Дорослим може здатися, що з ними немає ніяких проблем. Однак вони можуть відчувати сильний стрес або глибоку печаль. Важливо помітити, зрозуміти це і допомагати їм так само, як і агресивно налаштованим. їм може знадобитися допомога в тому, щоб повернутися до колишньої поведінки в класі і з друзями. Не забувайте, що такі діти також потребують розради і підбадьорення.

Що робити дорослим?

Для початку просто не хвилюйтеся, якщо те, що дитина любила раніше, перестало приносити їй задоволення. Можна наодинці з нею поговорити про те, що турбує і постійно нагадує про те, що трапилося. Якщо проігнорувати цей стан дитини, вона може стати більш ізольованою, внаслідок чого зазнаватиме труднощів з адаптацією серед людей і досягатиме менше успіхів у навчанні.

Можливо, ваша дитина втратила вірного друга або його дружні стосунки змінилися. У такому разі важливо допомогти знайти нових друзів або відновити колишню дружбу.

Для травмованих дітей може бути особливо корисна громадська діяльність. Вони часто почуваються самотніми, не такими, як усі. Подумайте, як залучити дитину до активної турботи про інших дітей і дорослих або до відновлення зруйнованого.

До того ж можна запланувати приємне спільне проведення часу, наприклад, поїздку до друзів дитини, якщо вони живуть не поруч з вами.

  • Погані спогади

Постійні спогади про трагічні події, думки про пережите, повернення до травматичної ситуації уві сні та наяву — все це погіршує емоційний і фізичний стан людини після травми. Деякі діти можуть вести себе так, ніби гірші події, які коли-небудь траплялися з ними, повторюються знову і знову. Таку реакцію називають «флешбек» — психічний образ, що повторюється, живий спогад про травматичне переживання.

Що робити дорослим?

Допоможіть дитині зрозуміти, що саме нагадує про те, що трапилося. Люди, місця, запахи, звуки або час доби?

А потім поясніть різницю між тим, що вже сталося, і тим, що викликає спогади. Не втомлюйтеся говорити дитині про те, що йому нічого не загрожує: говоріть це стільки, скільки знадобиться.

Захистіть дитину від перегляду новин про подію, так як це може викликати страх, що все знову повториться. Відповідайте на всі запитання, не дратуючись при цьому. Розкажіть, що відбувається і як ви працюєте над тим, щоб дитині знову не довелося пережити жахіття. Уникайте жахливих подробиць і пояснюйте будь-яку незрозумілу інформацію, яка може потривожити дитину.

  • Страх

Діти, які пережили щось жахливе, можуть почати Боятися того, чого не Боялися раніше. Як правило, діти вірять в те, що їхні батьки — всюдисущі й всемогутні, а тому захистять їх від будь- яких нещасть. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Але після травматичних подій ця віра вже не є такою нєпохитною. Без неї дитині набагато страшніше жити в цьому світі, і безліч подій може нагадати про лихо: дощ, машини швидкої допомоги, галасливі люди, переляканий вираз обличчя. Ви не винні: це вина пережитого горя.

Що робити дорослим?

Розмовляйте з дитиною про те, що ви зробите, щоб захистити її. Якщо щось нагадує їй про пережите і вона думає, що це повториться знову, допоможіть зрозуміти різницю між тим, що відбувається зараз (дощ або різкий звук), і тим, що відбувалося під час лиха. Якщо дитина говорить про монстрів, допоможіть вигнати їх: «Забирайся, чудовисько! Не лякай мою дівчинку. Я зараз нагримаю на монстра — і він піде. Геть звідси!»

Дитина ще не може оцінити, чи дійсно ви можете її захистити, але так ви самі нагадаєте собі про все, що вдалось іноді діти бояться, що з вами щось трапиться. Такі страхи можуть бути і у вас. Це природна реакція для тих, хто пережив небезпеку. Якщо ви не були з дитиною під час лиха, її страхи можуть бути ще сильніше. Намагайтеся частіше говорити про те, що вам зараз нічого не загрожує.

Якщо небезпека все ж існує, розкажіть, що докладаєте багато зусиль, щоб її уникнути. Подумайте про тих, хто зможе подбати про дитину, якщо з вами дійсно щось трапиться. Це допоможе вам менше хвилюватися. Постарайтеся робити якомога більше позитивного разом, щоб відволіктися від тривожних думок.

Пам'ятка про розставання

Як підготувати дитину до вашого від’їзду? Сьогодні це одна з найактуальніших тем. У нашому житті з’явилися не тільки відрядження або відсутність вдома з якихось інших обставин, а й тривожні поїздки, розлуки з друзями, близькими людьми, з рідним місцем. Як бути, якщо дитина сильно плаче при розлуці або не відпускає вас після тривожних подій навіть у магазин?

Спочатку давайте з’ясуємо, чому так відбувається. Справа в тому, що діти дуже чутливі до розлуки з Близькими під час серйозних змін, наприклад, зміни місця проживання, хвороби, травматичних подій, свідками або учасниками яких вони стали, втрати значущих зв’язків (наприклад, Близьких родичів, друзів, улюбленої вчительки). У цей час дитина особливо вразлива і може знову мати потребу в тісному й інтенсивному контакті з батьками. Вона може чіплятися за вас, коли ви збираєтеся піти, відчувати страх при розлуці, хотіти бути з вами завжди і всюди. Причина проста: дитині потрібен стабільний, передбачуваний розпорядок дня і ваша підтримка, якою вона намагається заручитися за допомогою більш тісного тілесного контакту. Оскільки розставань не уникнути, ваше завдання — допомогти дітям впоратися із тривогами, що супроводжують цей процес.

Невеликі підказки допоможуть полегшити ситуацію з розставанням.

  • Необхідно говорити з дитиною про розставання, вислуховувати її протест у відповідь, можливий гнів і капризи, залишаючись при цьому спокійним. Можливо, подібних реакцій і не буде, хоча вони є нормальними. Дитина може реагувати на розлуку соматично: погіршенням поведінки або інтенсивним афектом. Постарайтеся відбити ці прояви, наприклад, говоріть: «Ти сердишся тому, що тобі не хочється відпускати маму (тата), ти навіть прихворів (якщо це станеться), так буває». Або: «Людям, які люблять один одного, завжди складно розлучатися». Можете коментувати: «Я пам’ятаю про тебе, я люблю тебе і тоді, коли мене немає поруч».
  • Під час розлуки не зникайте таємно, але і не затримуйтеся надовго при розставанні. Перед від’їздом чітко і ясно розкажіть, чому ви не можете поїхати разом. Вислухайте протест дитини, дайте йому висловити свої почуття, а потім відразу відбийте їх: «я розумію, що ти зараз сердишся, але я повинна йти, я впевнена, все буде добре. Коли я повернуся, ми проведемо увесь день разом». Дитина разом з кимось із дорослих (нянею, бабусею та ін.) може відзначати на календарі, скільки часу залишилося до цього щасливого дня.
  • Обміняйтеся з дитиною предметами (добре підійдуть круглі предмети, камінчики), які нагадуватимуть вам один про одного. Також можна зробити маленький альбомчик з вашими улюбленими сімейними фотографіями, щоб дитина гортала його, коли стане сумно.
  • Якщо ви плануєте бути відсутніми тривалий час, запишіть для дитини казки та побажання на ніч, щоб вона могла слухати ваш голос перед сном. Дуже важливо прослухати записи разом з дитиною кілька разів, щоб вона сприймала їх як можливість відтворити ваш образ тоді, коли ви не поруч. Інакше дитина просто тривожитиметься і сердитиметься, чуючи ваш голос і не бачачи вас.
  • Телефонуйте дитині й розмовляйте про те, як пройшов день. Причому розповідайте про свої справи теж, а не тільки розпитуйте.
  • Пишіть листи в картинках, які відображатимуть ваше життя далеко від дитини. Це дасть їй можливість розповідати вам так само про себе. У певному віці дітям простіше намалювати, ніж написати (до того ж вони просто люблять малювати), і ви як раз подасте приклад своєрідної комунікації. Листи-картинки можна надсилати факсом. Якщо такої можливості немає, то підготуйте заздалегідь кілька листів-привітань, а хтось із дорослих нехай вручає їх і допомагає дитині готувати відповідь.
  • Підготуйте до від'їзду маленькі сюрпризи, які бабуся, няня або інша людина, яка залишилася з дитиною, зможе ховати в різні місця, а потім шукати їх разом з дитиною.
  • Говоріть дитині, що сумуєте, але впевнені, що їй добре, адже вона не одна, а з близькими людьми. Акцентуйте увагу на те, яка вона доросла і самостійна, як багато вже вміє, як добре справляється з труднощами. Говоріть вголос про її нові досягнення, показуйте, як вони вас радують.
  • Будуйте плани про те, що робитимете разом, коли знову зустрінетеся.

Будь ласка, зверніть увагу! Якщо дитина сильно тривожиться при розлуці й довго не заспокоюється після розставання, у неї виявляються які-небудь симптоми, , тривалий час спостерігається регресивна поведінка (переважно в дітей молодшого віку), можливо, потрібно звернутися до фахівця-психолога.

Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi